25-й семінар вчителів шкіл українознавства на Союзівці

Віра Журавська, слухачка семінару, вчитель культури "Рідної школи" в м. Чикаґо

"Рідна школа" в Чикаґо належить до Шкільної Ради з головною квартирою в Нью-Йорку. Керуючи розгалуженою сіткою шкіл українознавства, що вкриває Америку, Шкільна рада опікується не лише учнями, але й освітнім рівнем учителів. Для піднесення цього рівня щорічно влітку, під час вакацій, проводиться двотижневий семінар, на якому представники шкіл навчаються тих предметів, які вивчаються у школі. Не лише свого, якому навчають, але й усіх, які вивчають учні шкіл. Це необхідно для розширення світогляду, кращого розуміння проблем, з якими стикаються під час навчального року наші учні й викладачі суміжних спеціяльностей. Напевно це звучить наївно в такому виданні, яким є квартальник "Рідна школа”, але так склалося, що я взяла участь у семінарі вперше і, глянуши на все під кутом зору неофіта, хочу поділитися своїми враженнями з усіма, кого це могло б зацікавити – з вчителями інших шкіл, з батьками учнів, з батьківськими комітетами шкіл українознавства, навіть з колишніми учнями, випускниками, які вагаються, чи віддавати своїх діток до суботньої школи!

Отже, в останній тиждень липня і перший серпня 2009 року відбувся черговий, 25-й семінар учителів на Союзівці.

Навіть тим, хто в Америці недавно, відома назва "Союзівка" – це відпочинкова оселя на Сході США. Через пресу і радіо долітають відомості про те, що там гучно відбувається, а на власній сторінці "Сщюзівки" у всесвітній мережі можна ознайомитися з розкладом подій, в яких можна взяти участь. Українці, що мешкають на Сході країни, часто відвідують "Союзівку", так часто, як лиш дозволяють обставини, бо щиро люблять це місце.

"Союзівка" від часу свого заснування підтримувала все українське, тому не могла полишити обіч проблеми українського шкільництва. Щороку гостинно брала під свою опіку й семінари вчителів шкіл українознавства Америки. Важко злічити, скільки вчителів за ці роки підвищили тут свій освітній рівень! Адже 25 років щоліта навчання тривало 2 тижні. Ще раз наголошую, як шкода мені, що не скористалася з нагоди переймати знання корифеїв-викладачів в попередні роки мого перебування в Америці. Більшість із них вже відійшла на спочинок чи й у вічність. Я ж можу лише вести мову про те, чого стала свідком 2009 року. Нам викладала наша професура – найвищі та найбільш визнані авторитети в своїх галузях, автори багатьох видань українською й англійською мовами, а вчителям шкіл українознавства ніколи не видається знань занадто, до поглиблення знань вони завжди почувають спрагу! Навпаки, день, коли хтось із нас нічого нового не навчився – прожитий намарно, або й більше того, свідчить, що той вчитель вже покинув наш світ.

Отже, почнемо із професури. Головою Шкільної Ради шкіл українознавства Америки є професор Євген Федоренко. Цього року він викладав семінаристам літературну творчість українських еміґрантів – письменників та поетів. Під його керівництвом видано та перевидано декілька разів "Хрестоматію з української літератури", де зібрано відомості та зразки творчости не лиш письмеників і поетів, що жили, працювали і гинули на теренах України, але й тих, яких доля занесла ворожими вітрами й розсіяла по світі. Пан Федоренко є незмінним Головою семінарів вже 25 років, від виникнення задуму і до втілення самої ідеї семінарів. На превеликий жаль, з роками стає щораз важче винайти кошти на вишкіл вчителів, але вартість набутих знань переоцінити неможливо!

Історію часів козацького бароко - Козаччини, Гетьманщини, славної Запорізької Січі - висвітив їх неперевершений знавець професор Юрій Гаєцький, що є автором багатьох фундаментальних праць, які відкривають світові неперекручену, правдиву історію нашої України. Не лакуючи і не очорнюючи визначні постаті нашої історії, а розглядаючи їхні вчинки, наміри, перемоги і поразки за тим, як вони спричинилися до того, що ми мали досі і маємо нині. Опрацювавши набуті знання, я відчула, що відтепер невідомі досі мені моменти довершили загальну історичну картину і зробили період 15-18 століть для мене цілісним, живим, зрозумілим.

Неоціненною була й копітка праця з визбирування із всесвітньої мережі та розкладення за хронологією ілюстративного матеріялу, яку здійснив доктор Володимир Боднар – директор школи з міста Парми, Огайо. Перед нашими зацікавленими очима горталися портрети багатьох історичних постатей, від князів литовських, королів польських, ханів кримських, султанів турецьких, царів московських, водночас із історичними постатями як зовсім дрібних, недовготривалих гетьманів Запорізької Січі, так і потужних діячів історії країни, від таких як Байда-Вишневецький, Петро Могила, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, до Івана Мазепи і далі... Встали на свої місця "пазлики" і розгорнулося полотно пані ІСТОРІЇ...

Обґрунтовано, науково, водночас живо, осучаснюючи науковий матеріял найсвіжішими політичними подіями сьогодення, навчала нас географії України пані Наталя Боднар. Це не просто інший предмет до вивчення, це інша грань історії – населення України, динаміка його збільшення та зменшення, причини цього й наслідки, та і про нас, еміґрацію сучасну, адже ми з глибоким хвилюванням розглядали статистичні дані за останні 18 років.

Також нас навчав професор Ігор Мірчук, що є автором виданого у 2004-2008 роках 2-частинного підручника з української культури – посібника для вивчення у вищих класах шкіл українознавства. Мета курсу була у допомозі вчителям практично висвітлювати період козацького бароко через усі форми мистецтва – архітектуру, музику, малярство, задля чого вчителям необхідно знати багато більше поза межами підручників.

У складі вчителів-студентів було двоє вчителів літератури, двоє – культури, один – історії, а решта – вчителі молодших клясів. Заняття тривали 5 астрономічних годин щодня. Завершилися вони іспитами в різних формах – рефератів, тестів, іспитів та практичного проведення тематичного заняття в скороченій формі.

Ми, вчителі, сумлінно і старанно навчалися, напружували зусилля, аби вловити і зафіксувати такі цікаві, важливі потоки відомостей, які ми мали б самі здобувати копіткою працею за допомогою студій в бібліотеках, пошуків у всесвітній мережі. Та чи робили б це самотужки? Адже, щоб щось знайти, треба знати, що саме ми шукаємо! А у повсякденному житті чи маємо час, сили, бажання, врешті?! А тут на нас лилися благодатні потоки знань із фахових джерел від наших професорів! Ми могли задавати питання й отримувати готові відповіді! Хай буде благословенна ця ідея – навчати систематично вчителів і хай благословенні будуть ті, хто втілюють її і ті, хто надає таку можливість!

Дякую дирекції "Рідної школи” в Чикаґо, що уможливила мені участь у семінарі! Дякую викладачам за упорядкування і розширення моїх знань. Дякую "Союзівці", за комфортні умови, що дали можливість ще й відпочити, пізнати цікавих людей, отримати незабутні спогади. Дякую фінансовим спонсорам, без яких це все було б неможливим.

Закликаю усіх причетних не складати рук, продовжувати цю святу справу, а вчителів шкіл українознавства з усієї Америки – брати участь в літніх семінарах!

На завершення, силами вчителів було влаштовано феєричний вечір, в якому підсумували набуті знання у концерті. До концерту залучили вчителі своїх дітей і навіть чоловіків – то особлива катеґорія людей, адже діти і подружжя вчителів не можуть не брати участи у професійній праці своїх найближчих, це ж не офісна чи фабрична праця. Вчитель – це спосіб життя! Концерт – був ще одним іспитом, де проявилися набуті знання на всіх навчальних заняттях. Він увінчав цьогорічний ювілейний 25-й семінар.

Від імені всіх учасників учительського семінару хочу подякувати фінансовим організаціям та кредитівкам, які спонсорували ці курси: Українській кредитовій кооперативі "Самопоміч" в Нью-Йорку; Українській національній кредитовій кооперативі, м. Нью-Йорк; Фундації "Спадщина” в Чикаґо, Іліной; Українсько-американській федеральній кредитовій спілці, м. Філядельфія; Фундації Українського вільного університету в м. Нью-Йорку; Українсько-американській федеральній кредитовій спілці "Самопоміч" в м. Чикаґо, філії в Нюарку, Нью-Джерсі; Українсько-американській федеральній кредитівці СУМА, м. Йонкерс, Нью-Йорк, та Українська кредитова кооператива "Самопоміч" в м. Кліфтоні, Нью-Джерзі.