Тарас Шевченко

 
Русалка
"Породила мене мати
В високих палатах,
Та й понесла серед ночі
У дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
З мною, малою:
— Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі,
А я вийду гуляти з ним,
А ти й залоскочеш.
Залоскочи, моє серце: 
Нехай не сміється
Надо мною, молодою,
Нехай скупається,
Не моїми кров-сльозами —
Синьою водою
Дніпровою... Нехай собі
Гуляє з дочкою.
Пливи ж, моя єдиная.
Хвилі! мої хвилі!
Привітайте русалоньку... —
Та й заголосила,
Та й побігла. А я собі
Плила за водою,
Поки сестри не зустріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я.
З сестрами гуляю.
Опівночі. Та з будинку
Батька виглядаю.
А може вже поєдналась
З паном у палатах?
Може знову розкошує
Моя грішна мати?"
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула
Мов пліточка. А лозина
Тихо похитнулась.

Вийшла мати погулаяти,
Не спиться в палатах.
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала.
І згадала, як купала
І як примовляла.
Та й баидуже. Пішла собі 
У палати спати.
Та не дійшла, — довелося
В Дніпрі ночувати.
І незчулась, як зустріли
Дніпрові дівчата —
Та до неї, ухопили,
Та й ну з нею гратись, 
Радіснькі, що піймали,
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали ...
Та й зареготались.
Одна тілько русалонька
Не зареготалась.

Київ
9 серпня 1946 р.